На контракт до лав ЗСУ Анна приєдналась свідомо, коли їй виповнилось 19 років. Побачила оголошення про вакансії у нашій бригаді і серце підказало — треба негайно діяти. Від батьків спершу приховувала таке серйозне рішення — зізналась лише напередодні виїзду до навчального центру (до речі, там була єдиною дівчиною серед усіх рекрутів — авт.). Звісно, рідні неабияк хвилювались, але водночас зрозуміли, підтримали, благословили. Все має логічне пояснення, якщо відмотати життя нашої співрозмовниці на початок повномасштабного вторгнення.
Публікація 101 окремої бригади охорони ГШ ЗСУ ім. генерал-полковника Генадія Воробйова.
— Родом я з Житомирщини, закінчувала військовий ліцей у Переяславі. Потім працювала офіціанткою у місцевому ресторані, але в душі з дитинства була «воїном добра» і прагнула рятувати цей світ, допомагати людям, — розповідає молодший сержант. — Вагалась між білим халатом і піксельною формою, в результаті – гармонійно поєднала ці напрямки на посаді бойового медика (сміється — авт.).
В лютому 2022 року Героїня разом з родичами, тікаючи від небезпеки, поїхали на дачу, що на Чернігівщині (броварська траса – авт.). Фактично самі зайшли у капкан і потрапили під окупацію. Будинок був крайнім біля лісу, в якому осіли російські окупанти.
— Добре, що дідусь — ветеран Другої світової сам збудував дім і, ніби передчуваючи майбутню біду, зробив дуже міцний і глибокий підвал у сараї. Там ми і ховались від обстрілів. Нашими янголами-рятувальниками виявились воїни 72 бригади, які тримали оборону по сусідству. «Чорні запорожці» приносили продукти, а ми готували їм і собі страви. Раптово трапилась халепа — я отримала сильні опіки тіла. Швидка відмовилась їхати, дізнавшись адресу. Тоді, до речі, подумки дала собі обіцянку, що мушу викарабкатись і витягувати людей, які будуть в подібному безпорадному становищі. Звичайна зубна паста, якою мазала рани, стала цілющою панацеєю, адже вона антибактеріальна і гіпоалергенна. Я не могла ходити і лежала майже без одягу з… молотком поряд. Все ті ж бійці передавали книги, щоб відволікалась від сумних думок і через волонтерів врешті-решт організували необхідні ліки.
Після БЗВП Анна потрапила в один з бойових батальйонів 101 ОБрО. Спочатку суворий чоловічий колектив дещо упереджено сприйняв струнку блондинку з великими зеленими очима, але дуже швидко думка кардинально змінилась. Дівчина не цуралась роботи і з ентузіазмом виконувала кожне поставлене командиром роти завдання: як і всі копала окопи, несла чергування, жила у спартанських умовах тощо. Жодного разу не попросила «поблажки», не поскаржилась, що важко, не капризувала. Через маленький розмір ноги їй дали позивний «Принцеса», але згодом почули, як по телефону лагідно називає мама, і змінили псевдо на «Мишка».
Коли ворог почав наступ на Харківщину, підрозділ Анни виїхав туди. Для дівчини одразу почалась пекельна медична практика.
— Постійні штурми і обстріли, — пригадує військовослужбовиця. — Працювати доводилось цілодобово, іноді кілька днів без сну. Мій сумний рекорд — 8 поранених за 24 години. Більшість — це осколки від fpv, які підступно залітали під броню. Ніколи не забуду побратима «Афона», який самотужки дійшов з позиції з величезною раною. Я коли тампонувала і накладала пов’язку, то бачила як надувається легеня! Вижив! Інший, геть юний хлопчина, з кулемета поклав під десяток орків і під кінець його теж безжально посікло. Все питав чи виживе. Я запевняла, що інших варіантів нема і лише благала говорити зі мною, не відключатись. Сказав, що хоче нарешті зробити пропозицію коханій і обіцяв запросити на весілля. До речі, потім у госпіталі він таки освідчився і почув омріяне «так!».
Найважче «Мишці», коли торкається теми полеглих Героїв. Особливо, коли це стосується захисників, яких знала особисто… Здавалося б: ось вони п’ють каву і жартують, а через кілька годин у рації: «200…». Звикнути до цього нереально…
Були випадки, коли доводилось хитрувати. Знеболювальне закінчилось, солдат кричить від болю. Під руками банальна аскорбінка або но-шпа, яка зненацька ставала «дуууже сильною пігулкою, яку передали з-за кордону». І віра творить чудеса, бо «діяло» моментально.
Анна дуже гарно малює і захоплюється кулінарією. У поодинокі вільні хвилини на позиціях завжди парували деруни, котлети, борщ. Командир ще жартував, що «під*ри на аромат точно прибіжать». І до тваринок її серце милосердне. Якось кішка привела потомство, а сама підірвалась на міні. Виходжували малечу всі разом, а потім вирішили вивезти в безпечніше місце. Коробки не було, тому у свій шолом зібрала пухнасті клубочки. Тільки вийшли до авто — щільний артобстріл. Ціла пригода під снарядами на старенькій ниві, але з хепіендом — люди живі, кошенят додому розібрали бійці.
Півтора місяця без нормального душу. Нарешті вибралась у цивілізацію на кілька годин помитись. Буквально за 500 м від пункту повернення почався «армагеддон»: противник прицільно і безжально крив саме місце їх осередку. Анна і водій рефлекторно впали на землю під дерево. Був наказ перечекати і не висовуватись. А потім вона почула про поранених і …не витримала. Не вагаючись, зірвалась і з медичним рюкзаком у повній екіпіровці, щосили побігла до своїх.
— Я взагалі не думала про власне життя. Боялась лише не встигнути врятувати побратимів, — зізнається дівчина. — Кулею влетіла у бліндаж, одразу кинулась до пацієнтів, а на мене всі дивились з явним здивуванням і шоком. Потім ще суворих «люлєй» отримала, але ні грама не шкодую.
На адреналіні неодноразово витягувала вдвічі важчих воїнів. Де не могли проїхати баггі – пішки безстрашно йшла або повзла «Мишка». І завжди на руці був талісман — перстень зі знаками безкінечності, який на 16 років подарувала ненька.
Зі своєю аптечкою Анна не розлучається навіть під час коротких відпусток. І це прекрасно, адже якось стала свідком, як чоловіку за кермом стало зле і він врізався у дерево в полі. Безлюдно, машина горить, шофер вийшов в крові.. Без паніки обробила рани, забинтувала, викликала швидку.
У нашій бригаді дівчина зустріла своє кохання. Спочатку майбутній чоловік зайшов до кабінету і побачив, як малює картину — кота у пікселі з автоматом і крилами. Одразу звернув увагу, а вона була заклопотана суто творчим процесом. З часом опинились в одному бліндажі на ротації. Залицявся романтично — щодня інкогніто на її спальнику лишав кіндер.
— Якось кілька днів мене не було, повернулась і бачу, що сюрпризів гора. Тоді вже провела «розслідування» і вичислила від кого, — посміхається співбесідниця. — Пропозицію зробив на полігоні, де замість обручки вручив кільце від гранати.
У своїй колишній роті познайомилась зі старшим побратимом, якого назвала «хрещеним». Неабияку батьківську опіку відчула і духовну опору. Тепер чекає закінчення війни, щоб реально провести таїнство свого хрещення.
Сьогодні «Мишка» в іншому підрозділі, але всіляко підтримує попередній, організовує через численних знайомих значну волонтерську допомогу.
— Мені все одно, що твердить вороже ІПСО. Я бачила, як відважно б’ються наші леви і не сумніваюсь, що вони здолають вражину, — переконана Анна. — І тоді ми зберемось у моєму улюбленому ресторані «Венеція» в Переяславі: будемо веселитись, обійматись, плакати, співати — нарешті дамо волю всім емоціям. А поки боротьба за Україну триває, не маємо права розкисати, все решта — «велике мискоборство».