|
…ні сліз, ні відчаю не треба, Василь Симоненко |
Вже п’ятий рік наша зранена та зболена Вітчизна мовчки споглядає в шаленому онімінні, як її кращі сини та доньки покладають свої життя заради вільного подиху на власній землі, діток, що сміливо та впевнено ходять до школи, мальовничих тополь, що шумлять вздовж дороги, краси та неповторності кожного прожитого дня… Є така професія – жити не для себе та виборювати світле й безхмарне майбутнє для інших. Звучить пафосно?
Частенько можна почути серед людей: кому потрібна та війна? живемо ж якось? Зневіра, втома та психологічна незахищеність стали нашими супутниками у житті. Ми перестали помічати елементарні речі, які згладжували сірість та буденність нашого існування. Нівелюються одвічні цінності: доброта, щирість, відкритість та почуття обов’язку – чоловічого насамперед – захищати, покласти на власні плечі турботу про безпеку своїх рідних та близьких: вдячної та люблячої усмішки дружини, іскристого сміху дитини, теплого погляду матері, що знає – виховала справжнього чоловіка. Не модно тепер ставати на захист слабшого, бо перевага у силі та небажання втручатися вирішують все. Не соромно спілкуватись матом, забувши уроки Марії Іванівни чи Уляни Трохимівни , що навчали лексичній різноманітності, милозвучності та «солов’їності» рідної мови. Проте…мабуть, і на сонці є плями.
Є ЗАХИСНИКИ серед нас. Є ті, кому власна сутність не дає вчинити інакше, коли здригається земля у вирвах «Градів» десь там, далеко…коли похоронні марші та лаковані труни повсюди оповили куточки нашої землі…коли рветься чиясь нитка життя…Не гроші вирішують, що робити, не чужі обіцянки про чудове життя взавтра, не статева приналежність, – а сталева МІЦЬ та СИЛА козацького гарту, що пече диким болем за бодай одне скривджене чи скалічене життя…
Довічно закарбовано на стелах-пам’ятниках імена тих, хто непохитно виконував свій обов’язок у степах Донбасу:Валентина Батюка, Івана Вовка, Василя Малянівського, Вадима Рудніцького, Юрія Ковальчука, Івана Панасюка… На їх плечі лягло найтяжче та найстрашніше: невизначеність, жахи, ріки крові та відчуття невідворотності…Першими ідуть кращі…
Любарщина має почесних громадян, що власним прикладом та силою довели (не так важливо, хто ти за освітою, чи є статус у суспільстві, яку маєш професію) – головне, що у скруті – ти надійна опора з гарячим серцем, холодним розумом та не суттєво якого віку. Хтось, пройшовши через вогонь Донецького аеропорту, навчає виживати у бойових буднях новачків, хтось продовжує торувати свій шлях людини, що прагне щастя, бо знає його ціну. Комусь нестерпно болять бойові рани, що довго не залишатимуть у спокої, зринатимуть у пам’яті обличчя загиблих побратимів та плакатиме душа у нетрях снів.
Особовий склад Любарського РВК має також приклади мужності та непохитності, вірності обов’язку, адже жодного із його військовослужбовців не оминула бойова реальність сьогодення. Очолює військкомат бойовий офіцер підполковник Андрій Гонишнюк, що брав участь у бойових діях біля населеного пункту Спірне Донецької області, висота 233, – практично біля воріт Лисичанська. Заступник військового комісара з ТрО майор Андрій Куприненко та солдат Юрій Мельник у складі «95-п’ятки» пройшли Слов’янськ, шахту «Бутівка», Дебальцеве, Авдіївку, Добропілля, Піски. Молодший сержант Євген Чінчой був поранений поблизу н.п. Нєверське на Донеччині, частина осколків донині нагадують йому про свою присутність. Старший лейтенант Сергій Хитонін приймав участь у боях біля Маріуполя та Авдіївки. Лейтенант Роман Абрамчук та прапорщик Володимир Матвійчук тримали оборону на підступах до Луганщини. На даний час Володимир Матвійчук та Олександр Дорогов (майор – заступник комісара з мобілізаційної роботи) знаходяться у зоні проведення ООС на сході нашої країни.
Коли Ваша дитина дивитиметься на Вас волошковими очима, посміхатиметься кришталевим сміхом, вільно й впевнено крокуватиме вулицями містечка, не буде лякатися чи ховатися подалі від звуків кинутої петарди чи нічних святкових салютів – це означатиме, що принаймні один Захисник десь поряд…
Оксана Коровчук, головний спеціаліст відділення командування Любарського РВК