На березі річки Случ стоїть будівля, яка бачили більше, ніж деякі міста.
Новочорторийський паровий млин-завод — єдиний в Україні млин, що має статус пам’ятки архітектури національного значення. І так, його справді охороняють і законом, і собаками.
Цей гігант народився ще у 1870 році, на території, де сходяться одразу три області — Житомирська, Хмельницька та Вінницька. Місце обрали не випадково: через Нову Чорторию пролягав шлях до найближчої залізничної станції, тож логістика тут завжди була «в темі». Про це пише Житомир GO.
Підпали, поверхи і хитрий бізнес
Селяни досі переповідають легенду: млин мав лише три поверхи, доки орендар… не влаштував підпал. Отримав страховку — добудував четвертий поверх. За деякий час таким самим чином з’явився й п’ятий.
Справжній бізнес-креатив XIX століття.
Хто такий «борошняний король»
Млин належав Оржевським, але в оренді був у купця Шевеля Глазберга. Після переходу в православ’я він став Савелієм Григоровичем і перетворився на одного з найвпливовіших підприємців того часу.
У Житомирі таких купців першої гільдії було лише двоє — «каретний король» Фельденкрайз і він, «борошняний король» Глазберг.
У посуху він нібито «купував воду»: домовлявся зі ставками, щоб спустили воду в Случ і запустили роботу млина. Ось така корпоративна екологія XIX століття.
Млин, який годував пів регіону
Новочорторийський млин щороку переробляв до 500 тисяч пудів зерна — це понад 8 тисяч тонн!
У часи найбільшого розквіту тут виготовляли 12 видів продукції — різні сорті борошна та крупи. Крім головної будівлі, був склад, господарські приміщення та власна виробнича інфраструктура.
Від млина до електростанції — і знову до життя
Колись млин навіть перетворили на електростанцію, яка давала світло навколишнім селам. Згодом він пережив занепад, але, як і всі сильні історії, — відродився.
