Чи далеко від Кириївки до Венеції? Та як міряти. Морем чи сушею?
Статтю опублікував дослідник Віктор Канчура.
Коли настають непевні часи, війни, революції, перевороти – люди збирають свої статки, тобто те, що вважають найціннішим і ховають його у різний спосіб (замуровують, закопують, топлять у водоймі) … Ті хто ховає мають надію, що повернуться до своєї схованки і зможуть використати. Але повернутися до своїх скарбів щастить не всім. Тоді скарб може дістатися тому, хто не заробив, не добув його, а випадково знайшов, чи цілеспрямовано шукав цей скарб. Комусь щастить. Останні років 15, коли стали масово доступними прилади для пошуку металів (і не тільки) в землі кількість таких шукачів скарбів дуже зросла. В окремих селах вона мало в чому поступається кількості користувачів мобільними телефонами та тонометрами (цих розвелось теж дуже багато). Весь район пересіяли, як господиня борошно крізь сито. Але сьогодні говоритимемо не про чорних археологів, а про скарб, про який мені розповідали кілька років підряд діти та дорослі в селі Кириївка. Розповідали усяке, з багатьма деталями( хто розбагатів, хто що купив). Аж поки не зустрів дослідження Раїси Яушевої-Омельчук з музею історії України.
Авторка стверджує, що кириївський скарб – це єдиний скарб мала частина якого залишилася в Україні (1,26%). І що він дуже важливий для дослідження грошового обігу на території Речі Посполитої у ХVІ-ХVІІІ вв.
Знайшли його давно, ще в травні 1959 року в селі Кириївка тодішнього Любарського району Житомирської області. Агафія Чубарук, у себе на городі, викопала два глиняних горщики, заповненими по вінця золотими монетами. Скарб уже пішов по руках, але завдяки вчителю місцевої школи та Житомирському краєзнавчому музею вдалося за три рази зібрати 556 золотих монети. Скарб взяли на державний облік та записали у Головну інвентарну книгу. В один із горшків була вкладена записка «Любарський р-н, на південному березі озера Самець».
Але в липні 549 монет були вивезені з України, документів про них не лишилося. Відомо що це зробив такий собі Н.Мамонтов. Мабуть він був з «Гохрану» це радянська контора, яка займалась цінними металами та іншими дорогоцінностями, торгувала ними на зовнішніх ринках, забирала скарби, переплавляла, зберігала золотий запас і т.п. Щось схоже на американський Форт-Нокс. В наступному 1960 році директор краєзнавчого музею В.Мєсяц надрукував у союзній газеті «Известия» таке повідомлення: «Жительница села Киреевка А.П. Чубарук выкопала на своем приусадебном участке клад золотых монет, выпущенных в ХVI в. Здесь польские, голландские деньги, татарские червонцы, венецианские цехины и монеты других стран. Даты выпуска денег 1533,1596, 1598…. Все 556 золотых монет киреевского клада переданы Государственному хранилищу драгоценных металлов. Министерство СССР выдало А.П. Чубарук денежную награду».
Хто і як рахував ці монети – незрозуміло, бо у музеї на той час все ще лишилось 7 монет (556 – 549 = 7). І тільки через сім років після появи цієї публікації, у 1967 році і ці монети (за розпорядженням міністерства культури Української РСР про дорогоцінні експонати обласних музеїв) були передані до Київського історичного музею для гарантованого збереження. В музеї залишились тільки горшки (ЖКМ КВ №1048 та №1049). На час дослідження яке проводила Р. Яушева-Омелянчик (1998) залишився лише один. Після неодноразових запитів Житомирського музею про підтвердження прийому 556 (???) дукатів, Київський музей ідентифікував та встановив походження семи монет, які у них вважалися безпаспортними. Хронологічні межі скарбу 1533-1598 визначив В.А. Мєсяц. Мабуть він і вибрав ті сім монет які лишилися в музеї. Найстарша монета – цехін венеціанського дожа Петра Ландо (1539-1545), молодші дві нідерландські дукати 1596 року.
- Венеція Петро Ландо (1539-1545) дукат без дати 3,39.г.
- Угорщина. Фердинанд І (1521 -1564) Дукат 1554 р. 3,52
- Туреччина. Мурад ІІІ (1574 -15950 Алтун 3,40г.
- Польща. Стефан Баторій (1587-1632) Дукат гданський 1585р. 3,52 г
- Польща Сигізмунд ІІІ (1587-1632) Дукат гданський 1595 3,50г.
- Нідерланди, Гельдерн. Дукат 1596 р. 3,48 г
- Нідерланди Вестфризія. Дукат 1596 3,44г. (з отвором)
Тож золото з далекої Венеції якимось чином втрапило до нас у Кириївку. Венеція, як і її суперниця Генуя – це не тільки міста. Вони мали значні володіння, в тому числі і на території сучасної України. Монети її ходили світом.
Сума у двох таких горщиках була, як на ті часи значна. Тож це навряд міг бути якийсь місцевий багатий чоловік. Дослідники припускають що це могла бути релігійна чи військова каса. І в скрутній ситуації її намагалися вберегти в землі. Найбільше монет було польських та нідерландських. Але чи був власником скарбу хтось один, чи було це спільне надбання якоїсь спільноти. Коли б було більше матеріалів, можна було б вигадувати гіпотези. А так Гохран його знає…
