17.4 C
Любар
Середа, 29 Травня, 2024

Вадиму Одуду присвоєно звання Герой України (посмертно)

Більше новин

Розклад руху маршруток з Любара на Житомир та інші напрямки

Управління промисловості, розвитку інфраструктури та туризму облдержадміністрації надало для ЛюбарOnline Розклад руху маршруток внутрішньообласних маршрутів з Любарського району. ...

У Любарі СБУ та спецпідрозділ КОРД затримали банду, що збирала “данину” з м’ясопереробних підприємств

3 липня у Любарі на вул. Кантимирівській СБУ затримали трьох чоловіків - місцевих жителів. Про це ЛюбарOnline повідомили свідки події. На сайті Управління Служби безпеки України...

Під колесами трактора, що працював у полі, загинув студент Новочорторийського ДАТ

22 лютого під колесами трактора, що працював у полі, загинув 17-річний студент Новочорторийського ДАТ. Про це ЛюбарOnline повідомили в Любарському відділенні поліції. Студент родом із с....

Секретаря Любарської селищної ради взяли на хабарі

Управління захисту економіки в Житомирській області оприлюднило інформацію про те, що в одній із ОТГ взяли на хабарі  в.о. голови об’єднаної територіальної громади. Як стало відомо...

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю:

Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” ОДУДУ Вадиму Миколайовичу – майору (посмертно)», – йдеться в Указі Президента №666/2023.

Вадим Миколайович Одуд – майор Збройних Сил України, учасник російсько-української війни. Народився 29.11.1995. у с. Стара Чортория Любарської громади. Загинув 12 листопада 2022 в Херсонській області.

«Командир, за яким хотілося йти. Історія комбата 128-ої бригади Маестро, який загинув у 26 років», – УП.

Вадим Одуд дуже стрімко просувався по службовій ієрархії. За три роки з лейтенанта став майором, із командира взводу – командиром батальйону, отримав за бойові заслуги два ордени Богдана Хмельницького – ІІІ і ІІ ступеня. 

Вадим був одним із наймолодших командирів окремих військових частин Збройних сил України – став комбатом у 26 років. 

Крім військової справи, яку Вадим знав досконало, він захоплювався армреслінгом, паралельно здобував юридичну магістерську освіту і грав на трубі, гітарі, баяні.

Саме через останнє хобі Вадим отримав позивний “Маестро”. Однак, як зауважують бойові товариші, найкраще в його виконанні звучала музика бою. 

На жаль, у листопаді минулого року молодий командир загинув. 

Маестро особисто поїхав за бійцями на позицію, яку вже крили 

Вадим Одуд народився на Житомирщині. В його родині не було військових, але хлопець із дитинства вирішив, що буде служити в армії або якомусь спецпідрозділі. 

Він поступив у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного вже після початку російської агресії, тобто точно знав, що буде воювати. Належав до нового типу молодих офіцерів, які формували ядро воюючої армії. 

Маестро під час виїзду на бойове завдання ВСІ ФОТО НАДАНІ ТОВАРИШАМИ ВАДИМА ОДУДА для УП

Після академії Вадим почав службу в 15-му батальйоні 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, пройшов кілька ротацій у зоні АТО. 

– Коли мене призначили командиром 15-го батальйону, і я побачив, що там нестача грамотних офіцерів, то домовився із Сухопутною академією, що заберу до себе 12 випускників, – розповідає колишній командир Вадима полковник Іван Голішевський, командир 24-ої окремої механізованої бригади, Герой України. 

– Це були кращі випускники, і одним із них виявився Вадим Одуд. Підрозділ, куди його призначили, був слабким, але новий командир швидко сформував кістяк колективу, який відзначився при перших виходах у зону ООС на Луганщині. 

Пригадую, ми побилися об заклад із начальником штабу, хто буде найкращим командиром із новачків. Я казав, що Одуд, а начштабу наполягав, що інший офіцер, його однокурсник. Час показав, що я був правий.

З перших днів великої війни 15-ий батальйон задіяли в найгарячіших точках. Вадим як командир роти завжди був на передніх позиціях. 

– Командно-спостережний пункт (КСП) роти Маестро завжди ставив дуже близько до передку, іноді це було всього за кілька сотень метрів, – розповідає близький друг Вадима, офіцер штурмового підрозділу Василь (позивний “Петрович”). 

– Це дуже небезпечно, в зоні ураження навіть стрілецької зброї ворога. Але Вадим не зважав на небезпеку, для нього головне – ефективно керувати боєм, знати обстановку й швидко здійснити маневр. 

У перші дні повномасштабної війни на Луганщині, коли розвідка доповіла, що в наш бік рухається величезна танкова колона росіян і необхідно відходити, щоб не потрапити в оточення, з’ясувалося, що троє бійців залишилося на бойовій позиції, їх не встигли вивести. Маестро сам заскочив у машину, поїхав за ними й вивіз, хоча позиції вже крили й мінометка, і кулемети, й танки. 

На трофейному російському танку під час визволення Херсонщини

Молодий командир добре орієнтувався в сучасних методах ведення війни, розумів, яку роль відіграє в ній аеророзвідка, тому навчився управляти дронами, особисто стежив за оперативною обстановкою й коригував вогонь артилерії чи мінометки. 

– Він щодня “літав” і давав поправки артилеристам, – продовжує Петрович. – І всі знали: коли коригує Маестро, значить, буде крупна здобич. На Луганщині на наші позиції висунулася ворожа колона, то Вадим, даючи координати мінометникам, знищив першу машину – броньованого “Тигра”, в якому сиділо командування батальйону. Після втрати командирів батальйон розгубився й повернув назад – атаку було зірвано. 

У той час рота Вадима була в підпорядкуванні іншої військової частини – десантної, і воювала у відриві від свого основного підрозділу. Командир десантної бригади, побачивши Маестро в роботі, робив усе, щоб той залишався з ним якомога довше. 

– Коли десантна бригада переміщалася на інший напрямок, комбриг подзвонив мені й спитав: “Ти не проти, якщо я твою 3 роту заберу до себе?” – згадує полковник Іван Голішевський. – Але я сказав, що проти – такі командири потрібні мені самому… 

Вадим навіть на війні знаходив час учитися й читати

“На Донеччині Вадим гасав між позиціями на мотоциклі” 

Навесні минулого року батальйон перекинули на Донеччину, де росіяни, не шкодуючи людей, піхотними хвилями намагалися прорвати нашу оборону. До лінії окопів, які тримав Маестро, під прикриттям щільного артилерійського вогню впритул підійшов ворог, зав’язався ближній стрілецький бій. 

Один із командирів взводів отримав поранення, тому Маестро зайняв його місце. Щойно ворога відкинули, Вадим зробив запит на артилерійський вогонь і коригував його точність. 

Одразу після артилерійського удару Маестро заскочив у БМП на місце навідника гармати, наказав механіку висунутися на вогневу позицію і знищив із гармати відділення ворога. 

– Як тільки ми відбили ворожу атаку, командир кинувся із АГС (автоматичним гранатометом) на допомогу сусідній роті, яку штурмували росіяни, – розповідає боєць 15-го батальйону Сергій із позивним “Капрал”. 

– Завів машину й крикнув: “Хто АГС-ник – ти, Капрал? Давай зі мною!”. Але як тільки ми доїхали й зайняли позицію, Маестро сам почав вести вогонь із АГС, я подавав йому “равлики” (коробчаті магазини з гранатами). Він умів стріляти з дуже багатьох видів зброї. І навіть коли нам траплялася трофейна, невідома, швидко розбирався в ній і за необхідності одразу відкривав вогонь.

У серпні минулого року на Донеччині підрозділ Маестро отримав наказ відбити позиції, втрачені сусідньою військовою частиною. Командир роти провів дроном аеророзвідку, дав дані артилерії й особисто коригував її вогонь. 

Завдяки цьому вдалося знищити 7 танків, 6 броньованих автомобілів “Тигр”, близько десятка БМП і БТР, а також склад боєприпасів. Після артпідготовки Маестро повів своїх бійців на штурм і відбив територію. 

Маестро сам освоїв роботу з дронами й філігранно ними керував

– У відвойованих укріпленнях валялися десятки трупів росіян, а в нашому підрозділі загинув тільки один боєць і кілька отримали поранення, – розповідає Петрович. 

– Коли рота зайняла ворожі позиції, на нас вийшов російський танк. Командир екіпажу або не знав, що територія вже наша, або заблукав. Ми побачили великі букви Z по боках, але не мали потужної протитанкової зброї. І тоді Маестро схопив пару “Мух” (старі радянські одноразові гранатомети) і почав стріляти з них. Він двічі влучив у танк, той задимівся, але розвернувся і швидко втік. Не зробив жодного пострілу в наш бік. 

Це був не єдиний танк Маестро. Пізніше на іншому напрямку просто на КСП зайшов ще один ворожий танк. І командир влучив у нього з російського трофейного протитанкового гранатомета, який уперше тримав у руках. 

– Механік танка загинув на місці, навідник встиг утекти, а танк ми затрофеїли, – продовжує Петрович. – Пригадую, після влучення командир жартома вигукнув: “Це я маю робити – знищувати танки? Але мені подобається!”. Він потім часто жартував, що на нього постійно виходять ворожі танки. 

За словами Петровича, у Вадима була дуже гаряча кров, але холодний розум. 

– Якось сидимо в укритті, по нас працює ворожа авіація, вертушка рознесла з НУРСів (некерованих реактивних снарядів) сільську хату за сто метрів. Усі попадали на долівку, а Вадим незворушно продовжує пити каву. 

У його очах ніколи не було страху, хоча він дуже гостро відчував небезпеку – при звуці артилерійських виходів міг сказати: “Спокійно – ці снаряди летять не в нас”. А ще любив подратувати ворога. На Донеччині в періоди бойового затишшя гасав між позиціями на мотоциклі (він обожнював мотоцикли). Росіяни це бачили й офігівали з такого нахабства, але зробити нічого не могли. 

Восени минулого року 128-му бригаду задіяли на Південному напрямку, почалися важкі штурми й деокупація Херсонщини. Вадим Одуд на той час став командиром 15-го окремого гірсько-штурмового батальйону. 

– Це я запропонував Вадима на своє місце, коли йшов на вищу посаду, – каже полковник Іван Голішевський. – Вище командування спочатку опасалося, що він не впорається, оскільки дуже молодий, але я переконав, що Вадим не підведе. І бойові дії підрозділу на Херсонщині це довели. 

“Тепер кожен солдат зрозуміє, заради чого ми воюємо…” 

Кожну наступальну операцію Маестро планував до найменших дрібниць із використанням “Кропиви” (спеціальної програми для орієнтування на місцевості), а потім доводив до підлеглих, включно із сержантами. 

Таким чином досягалася ідеальна взаємодія між різними підрозділами. Під час штурмів комбат завжди був на передніх позиціях. 

– Командир має керувати батальйоном із КСП, на віддалі від переднього краю, але Вадим із самого початку вирішив, що буде попереду, – згадує Петрович. – Перший же наш штурм був вдалим – ми пробили дуже серйозно укріплену ворожу оборону. А далі отримали задачу наблизитися до села в сірій зоні. 

Комбат поїхав у першій машині – броньованому позашляховику – і потрапив у засідку: по його машині випустили ПТУР (протитанкову керовану ракету). Водій помітив ракету й різко звернув убік, а наша колона розвернулася в бойовий порядок і сходу пішла в атаку. 

Вадим дуже любив тварин

Підрозділу вдалося відбити територію, росіяни втекли, кинувши багато зброї й техніки, зокрема 7 старих танків Т-62 і справний “Град” із повним пакетом реактивних снарядів. У кинутих російських траншеях штурмовики знайшли Коран і “вінторєзи” – снайперські гвинтівки для спецпідрозділів. Там стояли “кадировці”. 

– Коли ми висувалися на виконання бойового завдання, комбат їхав у першій машині, а коли поверталися – в останній, – каже Петрович. – Він ще сказав мені: “У випадку ворожого вогню сідаєш за кермо, а я буду відстрілюватися через заднє скло”. 

– Комбат завжди був у передніх лавах, – доповнює сержант Хотабич. – Ми тільки встигли частково відбити посадку, ще не всі росіяни втекли, а він залітає на машині й показує напрямок наступної атаки. Рвемо через поле, беремо наступну посадку, а Маестро вже керує суміжним підрозділом по сусідству. 

Я не знаю, чи багато таких комбатів у ЗСУ… Під час тих штурмів ми брали дуже багато полонених. Маестро спілкувався з ними, але коротко. Питав, який підрозділ, де позиції, яка зброя й техніка і йшов геть, кинувши наостанок: “Поводьтеся з ними нормально, згодяться для обміну”. 

Росіяни тікали не одразу, деякі підрозділи регулярної армії чинили запеклий опір, крили ЗСУ з арти, реактивних систем залпового вогню, мінометів і танків. Але навіть у найгарячіші моменти Маестро вмів швидко оцінити обстановку, віддати команду здійснити позиційний маневр, вдарити ворога з флангу й вибити його з укріплень. А найвищою нагородою для нього як бойового командира були звільнені населені пункти. 

– Ми зайшли колоною в одне з перших звільнених сіл, на вулицю вибігають дорослі й діти – одні пригощають нас домашніми харчами, інші обнімають, просять зробити селфі, – згадує Петрович. – Маестро дивиться на цю картину й каже з блиском у очах: “Тепер кожен солдат зрозуміє, заради чого ми воюємо…” 

12 листопада 2022 року Маестро виїхав перевірити маршрут для переміщення батальйону й разом із тим по можливості відшукати тіла загиблих під час останніх штурмів бійців. Його автомобіль наїхав на міну й підірвався. Товариші намагалися врятувати командира, але, на жаль, отримані рани виявилися несумісними з життям…

Маестро планував своє життя після війни

– Вадим ніколи не розповідав, у яких гарячих боях був, беріг сім’ю від переживань, – каже старший брат комбата Віталій. – Ми спілкувалися практично щодня, востаннє – 11 листопада. Брат, як завжди, сказав, що в нього все гаразд. 

Ми й самі були спокійніші, адже знали, що Вадим на високій посаді, яка не передбачає безпосередньої участі в боях. Та й батальйон уже готувався до переміщення в безпечнішу зону – своє завдання на Херсонщині він із честю виконав. А наступного дня повідомили, що брат загинув… 

Він часто казав: “Від своєї долі не втечеш, скільки тобі відміряно, стільки й проживеш”. Можливо, тому був таким хоробрим, нічого не боявся. Хоча мав плани на майбутнє, думав про своє життя після війни… 

Ярослав Галас, офіцер 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, для УП 

Інші статті

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Останні новини

У Любарській громаді 181 людина залучена до “Армії відновлення”

З початку дії проєкту «Армія відновлення» на Житомирщині понад 2500 безробітних взяли участь у суспільно корисних роботах. Їм було виплачено зі страхового...

Старочорторийський духовий оркестр – серед лідерів обласного конкурсу

Духові оркестри закладів культури Любарської громади взяли участь в обласному конкурсі духових оркестрів. Свято духової музики відбулося 26 травня в селищі Хорошів...

Відбулося засідання виконавчого комітету

28 травня 2024 року в залі засідань селищної ради відбулося позачергове засідання виконавчого комітету. На засідання комітету винесено вісім питань. 

У Кириївці зібрали 14 тисяч гривень для потреб ЗСУ

25 травня 2024 р. в селі Кириївка, що на Любарщині, відбувся благодійний захід на підтримку ЗСУ. Про це повідомили у Любарській Селищній...

Загинув Воїн Іван Томчук

Загинув Воїн Іван Томчук, 1998 р. н., житель с.Липне. Про це повідомили у Любарській селищній раді.